Вічні духовні цінності військової поетеси

Поетеса, бард, сержант військової служби за контрактом – це все вона, Віоріка Георгіївна Щербакан. А ще – вродлива жінка, ніжна й мудра матір, яка разом зі своїм чоловіком Сергієм Володимировичем, який також проходить службу за контрактом у Військовій академії, виховують сина Сергія.

Писати Віоріка розпочала ще з десятирічного віку. Здається, сьогодні, і через поетичне слово вона шукає і знаходить свій ідеал. Її слово, насичене філософською думкою й неймовірним почуттям і стає єднальною точкою перетину часу й свідомості. Художньо витончений образний світ її думок надзвичайно чуттєвий. У житті Віоріки Георгіївни відбувся момент, коли вона вперше зустрілась із відомою одеською поетесою Інною Богачинською. Ця подія стала поштовхом для здійснення, здавалося б, немислимого злету думок й духу, відкриття незнаної досі грані таланту, змінила звичне уявлення про ті чи інші грані свого життя.

Про цю зустріч і своє бачення поезії Віоріка Щербакан із великим задоволенням розповіла своїм прихильникам.

- Моя зустріч з Інною Богачинською відбулась в Одесі у Будинку-музеї ім. Реріха. В ньому завжди збираються шанувальники її творчості, саме там, я вперше почула її вірші. Хочу сказати, що в Одесі, інтерес до її поетичних виступів дуже великий. Стосовно поезії Інни Богачинської, хочу відмітити, її величезний рівень невимірних амбіцій, здатних правильно з'єднати ліричні і прозові фрази зі словами у віршовану форму. Такий підхід мене підкорив відразу.

Інна Яковлівна більше тридцяти п'яти років живе в Нью-Йорку, але часто відвідує Одесу. Перші вірші були надруковані в журналі «Вогник». Одним з перших визнав Богачинську, як поетесу, Андрій Вознесенський. Згодом він високо оцінив поезію Інни Богачинської і ставив її в один ряд зі «значущими поетичними особами російського зарубіжжя», такими як: Ю. Кублановський, О. Цвєтков, В. Бетаки.

У 1991 р. Енциклопедія Британіка назвала Інну Богачинську однією з найбільш сформованих поетес російського зарубіжжя. В 1991 році Інна Богачинська стала лауреатом Міжнародного фестивалю російського мистецтва в Чикаго, а також удостоєна звання «Поет року» в Нью-Йорку. Вона автор книг «Стихія» (1989), «Підтексти» (1990), «В четвертому вимірі» (1993), «Переклад з космічного» (1999), «Репортаж з паралельного світу» (2008).

Інна Яковлівна є справжнім творцем, яка збирає значні творчі аудиторії, непомітно проникає в глибину серця і легко висловлює свою думку. Ця природно, істинно творча особистість, яка без гучних слів створює шедеври, про які, на жаль, мало хто знає. Після її виступу, у мене з'явилась велика зацікавленість до її творчості, крім того, вона надала мені багато порад, допомогла у моєму творчому становленні, надихнула мене на подальшу поетичне висловлювання. Саме цим підходом відома поетеса завоювала моє серце. Мені стали близькими її думки, які вони втілювала у римовану форму.

Спілкуючись далі із Віорікою Георгіївною, вона відповіла ще на одне наше запитання.

- Чи потрібна сьогодні аматорська поезія? І в яких формах вона може проявлятися?

- Я завжди проти всіх обмежень, які стосуються творчого процесу, скажу так, як що твоя поезія відверта і йде від самої душі, то в ній може поєднуватися різні компоненти до яких наближається поет-початківець. Для мене дуже важливо висловлювати емоції, які вирують у моєму серці, а у кожної творчої людини повинен бути свій Голос, який відрізняється, в першу чергу, інтелектом, розумом, духовністю, наміром вдихати у вірші віру, яку хтось колись втратив. Я завжди хочу залишатися собою. У своїх віршах я намагаюся висвітлювати події, які відбуваються навколо мене, показую життя у всіх його проявах, хочу завжди себе змінювати і вдосконалювати. Головне – це навчитися з гідністю приймати сучасний перебіг подій, розуміти, що він є складовою частиною нашого сьогодення. Визнання самобутньої поетеси проходить тоді, коли завдяки своєму вмінню поширюється і синтезується її творчість.

Після плідної розмови з творчою натурою, слід зробити своєрідне резюме. Сержант Віоріка Щербакан торкається багатьох тем: це і вічні духовні цінності, краса життя і природи, перше і вічне кохання. Її поезія свіжа, приваблива, умотивована глибоким відчуттям естетичної міри з своєрідною оригінальністю, яку вона намагається використовувати у яскравій палітрі кольорів для зображення, не тільки природи, але й своїх метафоричних уяв. Поринаючи в чарівний світ її творчості, ми виносимо для себе справжні дорогоцінності авторської мудрості. Віоріка не приховує нічого від своїх читачів, а особливо перед курсантською аудиторією, де вона завжди бажаний гість.

Вірші Віоріки Щербакан